На первый взгляд итоги переговоров между американской и украинской делегациями в Саудовской Аравии выглядят сенсационными. Украина согласилась на 30-дневное прекращение огня, которое впоследствии может быть пролонгировано. Соединенные Штаты возобновляют военную помощь Украине и обмен разведданными — критически важный как для украинских воинов, так и для защиты мирных городов от российских атак, пишет Виталий Портников для Slawa.tv.
Видео дня
Далее текст на языке оригинала.
Про результати переговорів схвально відгукнувся президент Дональд Трамп, який знову чекає на українського колегу Володимира Зеленського у Білому домі та готується до розмови з Володимиром Путіним. Очікується, що ця розмова відбудеться вже у п’ятницю.
Але варто поставити питання: у чому ж насправді сенсація? Якби не скандал у Білому домі між Трампом і Зеленським та призупинення військової допомоги Україні, вся зустріч американських і українських чиновників зводилася б до констатації готовності України до тимчасового перемир’я. У Києві дійсно заявляли і про необхідність міцних гарантій безпеки, але ці гарантії стосуються не стільки припинення вогню, скільки довготривалого миру.
Більше того, сьогодні, коли навіть невідомо, чи готові США втручатися у війну в Європі, якщо вона загрожуватиме навіть країнам-членам НАТО, взагалі незрозуміло, що означають «гарантії безпеки» у сучасному світі.
Але найбільше у цій ситуації дивує інше: чому консультації щодо припинення вогню американці почали саме з Києва, а не з Москви? Чому після того, як під час телефонної розмови Путін відмовив Трампу у припиненні вогню, американський президент вирішив тиснути на Україну? Адже сам Трамп визнав, що Путін не погодився на перемир’я. Що ж змінилося тепер, коли на це погодилася українська сторона?
Це і є ключове питання. І сам Путін, і російські чиновники неодноразово заявляли, що їм не потрібно перемир’я. Якщо план Трампа — припинити вогонь, провести в Україні вибори та втягнути і Путіна, і майбутнього переможця виборів президента України у довготривалий переговорний процес для досягнення миру, то Путін має зовсім інші наміри. Його мета — не зупиняти війну, а змусити США брати участь у переговорах, які триватимуть на тлі продовження бойових дій, бажано — без американської допомоги Україні.
Перемовини в Джидді доводять, що цей план Путіна навряд чи спрацює. Російському президенту знову доведеться відповідати на питання Трампа щодо завершення бойових дій. І якщо відповідь буде негативною, реакція США стане передбачуваною — про це вже заявив Трамп: доведеться продовжувати війну і допомагати Україні.
Отже, тепер вибір має зробити саме Путін, і цей вибір залежатиме від стану російської економіки. Якщо він вирішить, що у нього достатньо ресурсів для конфронтації зі США, нас очікують роки війни, під час яких Америка Трампа підтримуватиме Україну приблизно так само, як це робила Америка Байдена.
Якщо ж Путін вирішить, що в умовах економічних труднощів йому вигідніше домовитися з Трампом, ми можемо стати свідками припинення вогню. Однак тривалість перемир’я та можливість сталого миру залежатимуть від безлічі факторів: глобальної економічної та політичної ситуації, готовності Росії до провокацій, спрямованих на зрив перемир’я, а також рішучості України продовжувати боротьбу за власне існування в умовах затяжної конфронтації.
Передбачити всі ці обставини зараз неможливо. Але факт залишається фактом: попри свою хаотичність, Трамп дійшов логічного висновку — якщо Путін не захоче миру, доведеться продовжувати підтримку України.
І це вже непоганий результат перемовин у Саудівській Аравії. Адже здоровий глузд завжди кращий за небезпечні ілюзії.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
